право громадян на звернення

23.03.2016

 

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН -  реалізація права, закріпленого конституцією України

Багато хто скаржиться на діяльність органів державної влади, дехто хотів би надати пропозиції щодо їх діяльності,  а деякі надають перевагу заявам про сприяння реалізації закріплених Конституцією України прав. Однак, не всі на практиці переходять до активних дій, не зважаючи на те, що перший крок щодо впровадження своїх ідей і пропозицій є доволі легким у виконані.

Відповідно до статті 40  Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

З метою реалізації зазначеної статті Конституції України було прийнято відповідний Закон України “Про звернення громадян” (надалі також “Закон”). Саме цей нормативно-правовий акт передбачає основні положення щодо звернень громадян, в тому числі, види звернень, порядок оформлення на направлення звернень, строки розгляду, інше.

Перейдемо до  деталей.

Види звернень

Зміст і характер звернення визначається його видом (стаття 3 Закону):

·         Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Звичайно в пропозиціях містяться дані власних спостережень, практики роботи автора, порушуються проблеми державного і громадського життя із зазначенням недоліків у їх вирішенні, що допускаються конкретними органами, а також пропонуються шляхи і способи вирішення цих проблем;

·         Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо;

·         Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. Скаргою також визнається незгода з рішенням або діями, що стосуються прав та охоронюваних законом інтересів громадян.

                       

Хто має право на звернення?

Безумовно таке право надано всім громадянам України. Крім того, відповідно до статті 1 Закону, особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Кому можна подавати звернення?

Звернення громадян можна направляти (стаття 1 Закону):

·           до органів державної влади;

·           до органів місцевого самоврядування;

·           до об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

·           до засобів масової інформації;

·           до посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків.

Форми звернень

Звернення може бути:

·           усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі);

·           письмовим (надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства).

Вимоги до звернення

Текст звернень, а також рішень і відповідей на них складається українською або іншою мовою, прийнятною для сторін.

У зверненні обов'язково мають міститися наступні реквізити:

·           прізвище, ім'я, по батькові громадянина, що звернувся;

·           місце проживання адресанта;

·           суть порушеного питання;

·           зауваження, пропозиції, заяви або скарги, прохання або вимоги;

·           на письмовому зверненні обов'язково ставиться підпис заявника (заявників) із зазначенням дати.

До звернень можуть додаватися різні довідкові матеріали в оригіналах або копіях.

Звернення, що не підлягають розгляду і вирішенню

Розгляду не підлягають:

·           письмові звернення, у яких не зазначено обов'язкові реквізити і немає підпису автора (авторів);

·           повторні звернення до одного й того ж органу від одного й того ж громадянина з одного й того ж питання, якщо перше вже було вирішено по суті, а також скарги на оскаржувані рішення і звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Строки розгляду звернень громадян

Статтею 20 Закону передбачені наступні строки розгляду звернень громадян:

·           не більше 15 днів із дня їх одержання (граничний строк розгляду звернень, що не потребують додаткового вивчення);

·           не довше одного місяця з дня надходження звернення (загальний строк);

·           45 днів з дня надходження звернення (у разі, якщо в місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо. Такому продовженню строку розгляду передує направлення відповідного повідомлення особи, яка подала звернення).

Головний державний виконавець

відділу ДВС Горностаївського районного

управління юстиції Херсонської області

Василевський В.М.

 
 
право і моряль

17.03.2016

Право і мораль

У суспільстві право і мораль тісно пов'язані. Їх співвідношен­ня проявляється в стані єдності, відмінності і взаємодії. Для ха­рактеристики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль — система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

З цих позицій вирізняють усвідомлення людиною свого внут­рішнього «я», якого вона повинна неухильно дотримуватись, і конкретні форми, межі зовнішнього прояву поведінки особи до інших людей, соціальної групи, суспільства, держави у вигляді вимоги, веління, заборони.

Як самостійні нормативні регулятори право і мораль, разом з тим, мають спільні риси. І право, і мораль:

виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабіль­ності і рівноваги в суспільстві;

мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб'єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;

є універсальними критеріями оцінки поведінки суб'єктів у різних сферах суспільної діяльності;

сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.

Розмежування права і моралі може бути проведене за такими критеріями.

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми -, повторю­вальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов'язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на віднос­но вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.

За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних за­повідях, традиціях, ритуалах, прислів'ях і т. ін. (наприклад, «Той, хто робить ганебне, повинен передусім соромитися самого се­бе»); право ж має ознаку інституціоналізованості, його норми на­бувають формального виразу в нормативних актах та приписах, встановлених державою, — законах, указах, постановах, нака­зах, інструкціях і т. ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, де­талізованих правил поведінки, вони виступають як принципи про­голошення безособової повинності формування бажаної по­ведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену по­ведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання. За засобами забезпечення виконання та специфікою санкцій: додержання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, чинністю громадської думки, суспільним впливом, соціально-психологічними стереотипами; право охороняється та гаран­тується примусовою силою держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки майнового, особистого і організаційного характеру, що застосо­вуються в певному порядку державним апаратом. При цьому пе­релік санкцій має чітко фіксований характер.

Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройня­те нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважа­ють навіть, що право — це юридично оформлена мораль (напри­клад, юридично закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).Регулятивна взаємодія моральності та права проявляється і в тому, що без звернення до дослідження моральних понять не мож­на виявити значення ряду термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких пов'язані юридичні наслідки. До них належать оціночні по­няття: «образа особистої гідності», «дії, що відзначаються особли­вим цинізмом чи особливою зухвалістю», «розумні строки», «не­можливість спільного проживання», «низькі мотиви» та ін.

І право, і мораль мають подібні, хоча і не тотожні системи оцінки — обидві нормативні системи засуджують протиправні вчинки.

Деякі колізії у взаємодії права та моралі виникають у питан­нях трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів лю­дини, проведення клінічних випробувань лікарських засобів на пацієнтах (добровольцях), штучного запліднення, евтанезії — прискорення смерті невиліковного хворого для припинення його страждань, та інших.

Важливу роль відіграють моральні норми у процесі правозастосовчої діяльності при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, мотив і мета деяких злочинів, інших правопорушень є обов'яз­ковими або додатковими (факультативними) ознаками, що по­винні бути встановлені при кваліфікації. А в разі прийняття судо­вого рішення про позбавлення батьківських прав моральний фак­тор часом є вирішальним. Досить складним не тільки з правового, а й з морального боку є питання тримання взятих під варту і засуд­жених осіб. До уваги беруться юридичні, соціальні, економічні, ге­ографічні і, звісно, моральні фактори сумісного перебування за­суджених і їх охорони. Йдеться і про розміщення засуджених за категоріями, умовами тримання, обмеженнями, видами і порядком покарань (покарання не повинні бути жорстокими чи такими, що принижують людську гідність), а також про деякі інші фактори.

Водночас слід враховувати, що у будь-якому суспільстві існу­ють прояви реакційної, застарілої, антисоціальної групової мо­ралі, яка суперечить загальносуспільній моралі.

Окремі норми права, здебільшого процесуальні, в моральному смислі нейтральні (наприклад, у ст. 38 Кримінально-процесуаль­ного кодексу України йдеться про передачу справи одного суду до іншого і норма байдужа у моральному відношенні).

 
 
додаткові відпустки мобілізованим

17.03.2016

Право мобілізованих працівників на щорічні додаткові відпустки

alt  

Міністерство соціальної політики України в листі від 29.01.2016 № 26/13/116-16 надало роз’яснення щодо права мобілізованих працівників на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці або за особливий характер праці.

Мінсоцполітики нагадало, що право працівників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці визначається у відповідності зі Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290 (у редакції постанови КМУ від 13.05.2003 № 679, із змінами, внесеними постановою КМУ від 16.12.2004 № 1674) (далі — Список).

Згідно з позицією 122 розділу XVII «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» (підрозділ «Загальні професії медичних працівників закладів та установ охорони здоров’я, соціального захисту населення та освіти») Списку право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 11 календарних днів мають лікарі-анестезіологи-реаніматологи.

Статтею 119 Кодексу законів про працю, працівникам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, встановлено гарантії щодо збереження їх місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т. ч. час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Мінсоцполітики зауважило, що відповідно до частини другої цієї статті до стажу роботи, що дає право на відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону про відпустки) та за особливий характер праці (ст. 8 Закону про відпустки), зараховуються:

  • час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
  • час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
  • час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Тобто періоди, в які працівники звільнені від роботи у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації, до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці або за особливий характер праці, не зараховуються.

 
 
стаж державної служби для воїнів АТО

17.03.2016

Стаж державної служби і період військової служби в АТО

alt  

Національне агентство України з питань державної служби в листі від 09.02.2015 № 596/10-15 роз’яснило про пільги при обчисленні стажу державної служби за час проходження військової служби у зоні антитерористичної операції в особливий період.

Стаж державної служби обчислюється відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі — Порядок).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби» від 22.10.2014 № 562 (далі — Постанова № 562) пункт 3 Порядку доповнено новим абзацом, яким передбачено, що до стажу державної служби включається у трикратному розмірі час проходження військовослужбовцями військової служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції в особливий період.

Отже, до стажу державної служби зараховується час проходження військовослужбовцями військової служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції в особливий період як до набрання чинності Постанови № 562 (29.10.2014), так і після цієї дати.

 
 
проведено нараду з нотаріусом

12 березня 2016 року виконуючим обов’язки начальника Горностаївського районного управління юстиції Дроботом Г.І. та завідуючим сектором державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Косован Л.В. проведено нараду з нотаріусом Горностаївської державної нотаріальної контори Карпеченко К.П. У ході наради було обговорено практичні питання, які виникають у роботі з ЄДР та ДРРП.

 
 
«ПерваяПредыдущая12345678910СледующаяПоследняя»